ЕТОС ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

Відколи, коли філософія зацікавилася внутрішнім життям особи, уявлення про важливість відчуття власної самототожності упродовж життя на тлі мінливих обставин долі, пережитих перипетій та переорієнтації, імпліцитно пов’язувалося з феноменом самосвідомості. Ідентичність охоплює явну або неявну співвіднесеність із значущими спільнотами (родинними, професійними, етнічними, культурними), із колом авторитетних для себе особистостей, із вартісними зразками й нормами поведінки та з інституціями, які забезпечують і гарантують сталість бажаного порядку в суспільстві. Адже ідентичність – це ще й об’єктивно чинне відношення до себе, опосередковане ставленням з боку інших у структурі наявних соціальних відносин. Ідентичність включає в себе елемент свободи й вибірковості. Свобода обертається для ідентичності прихованою в ній фактичністю етосу, усталених норм, де на основі вартостей (цінностей) поєднується правова, моральна, економічна й політична нормативності. Етос – це симбіоз суспільних відносин і стосунків, в яких викристалізувалися певні вартості. Завдяки певним структурам вартостей окреслюються межі неприпустимих для суспільства дій та стосунків. Відповідно, завдяки етосу в суспільстві підтримується атмосфера здорового глузду, існує певне поле сприйняття вартостей, що пронизані відчуттям сенсу, сповнені «чеснот», легітимності (по-сучасному), чому можна довіряти або чим можна знехтувати. Лише особа, яка відчуває довіру до себе з боку інших, а отже, сприймає щодо себе чинність наявного етосу, може переживати почуття власної самоідентичності й відчувати «немарність» власного буття. Проте потреба в ідентичності залишається живим викликом у процесі розвитку кожної людини.