СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИРОДНОГО ТА ПОЗИТИВНОГО ПРАВА У ТВОРЧОСТІ М. КОЗАЧИНСЬКОГО

Анотація

У статті висвітлюються філософсько-правові погляди професора Києво-Могилянської академії М. Козачинського. Показано, що він в умовах поневолення Росією України, витіснення природно-моральних регуляторів життя на українських землях розвивав природно-правову парадигму. М. Козачинський обґрунтував ідею первинності і визначальності природного права стосовно закону як вторинного і похідного від нього, розробив змістовно-правові критерії закону як державно-владного явища. М. Козачинський розвивав свої природно-правові погляди у тривожний для України час, коли Російською імперією було зруйновано Козацьку державу, знищено Запорізьку Січ, покріпачено українців, територію поділено на губернії, запроваджено російську систему адміністративного управління. Окупація України, що почалася в часи Олексія Михайловича, фактично відбулася. Разом із цими змінами руйнувалася українська правова система, українська природно-правова традиція, що характеризувалася демократизмом та морально-етичним виміром, тяглість якої зберігалася із часів княжої України. У тогочасній Російській імперії домінувала законницька доктрина і відповідні їй ідеологія та практика. Закон, що втілював волю государя, верховної влади, був основним і чи не єдиним джерелом права. Російська законницька система вирізнялася деспотизмом і свавіллям. Основою для розвитку природно-правових ідей М. Козачинського став новий образ людини, що був сформований мислителями раннього українського гуманізму. Мовиться найперше про визнання людської гідності, що невід’ємна від її індивідуальної свободи та пізнання. Природне право для цього мислителя – це сукупність принципів, витоки яких у природі буття та Богові, істині, тобто вони мають наддержавне походження і є невід’ємними від фундаментальних засад буття, відображають його фундаментальні зв’язки та цінності. Витоки природного права також у людському бутті, у людській совісті – це трактування наповнює природне право моральним змістом. Такий симбіоз права та моралі, що був типовим для української правової традиції того часу, дає підстави вважати, що Україна тоді створювала і розвивала і теоретично, і практично юридизовану мораль, що органічно властиво саме природно-правовій парадигмі, на відміну від легістської (законницької), де право мислиться суто владно-політичним явищем, позбавленим морального виміру. Філософія права М. Козачинського дає можливість побачити, як докорінно відрізнялися національні правові парадигми розвитку України та імперської Росії ХVІІІ століття. Ключові слова: природне право, принципи права, правовий звичай, загальне право, закон, права людини, гуманізм, правова традиція, правовий закон, неправовий закон, природно-правова доктрина.