СЕМАНТИЧНИЙ ТА ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «СУЧАСНІСТЬ»

Анотація

У статті розглянуто семантичні та історико-філософські особливості становлення феномену сучасності як сукупності актуальних нашій добі ідейно-світоглядних настанов. Обґрунтовано, що саму історію сучасності можна розглядати в синхронічній і діахронічній площинах. Підкреслено значущість і перспективність філософсько-семіотичного підходу у вивченні визначальних прикмет західної цивілізації впродовж останніх століть, саме: пришвидшення, емансипації, демократизації. До недостатньо досліджених аспектів порушеної проблематики належить, зокрема, з’ясування природи зв’язку між модерністю, модернізацією і Модерном. За допомогою концепції «часових пластів» Р. Козеллека з’ясовано, що новизна нашої доби сформувалася під впливом і часових, і субстанційно-ціннісних параметрів. На прикладі «модерності» класичної парадигми у період Модерну доведено, що її складники могли відрізнятися навіть у межах одного хронологічного періоду. Проаналізовано, як саме їх протистояння успішно виконували роль допоміжних «збудників» у формуванні новітньої доби, яка донедавна переконливо пов’язувала свій поступ із картезіанством. Відповідно до окресленого бачення, сформульовано деякі пропозиції стосовно тлумачення ключових складників сучасності, а саме: модерність розуміємо як провідну мисленнєву традицію і духово-ментальну своєрідність західного світорозуміння впродовж останніх п’ятсот років. Вона практично реалізується у процесах модернізації соціокультурного буття людини і керується твердою настановою на його раціоцентричну емансипацію. Згадані тенденції свого найвищого розквіту сягнули в історичний період Модерну (XVII – поч. ХІХ ст.), а згодом увійшли у найактуальнішу фазу сучасності, названої пост-Модерною (або Постмодерном), яка остаточно радикалізувала накопичені минулим досвіди осучаснення. Ключові слова: сучасність, модернізація, модерність, Модерн, новітність