ВСЛУХАЮЧИСЬ У ГОЛОС СЛОВА: ПОКЛИК І ВІДПОВІДЬ У ФЕНОМЕНОЛОГІЇ ЖАНА-ЛУЇ КРЕТЬЄНА

Анотація

Дана стаття ознайомлює українського читача з тематичним доробком сучасного французького філософа Жана-Луї Кретьєна (нар. 1952), розкриваючи співвідношення поклику та відповіді. У творі «Поклик та відповідь» Жан-Луї Кретьєн пише, що «поклик, кличучи мене, не залишає мене неушкодженим», тому що «відкриває у мені простір слухання» та розбиває в мені моє попереднє відчуття «бути покликаним». Незважаючи на будь-який спротив не слухати голос поклику та ігнорувати подію відповіді на поклик, суб’єкт, як покликаний покликом (l’appelant de l’appel), не в стані охопити «непослідовність» становлення сутності «інтимного» поклику своїм очікуванням. З огляду на первинність поклику, який стає умовою можливості відповіді, неможливо самій відповіді відповідати поклику, оскільки «розмова розпочинається з неможливості відповідати (correspondre) на запрошення говорити». У даний спосіб Жан-Луї Кретьєн, Жан-Люк Маріон, Еммануїл Левінас і, протилежно Гайдеґґер, відводять роль поклику, позбавленого метафізичного початку мови та відповідального за «повалення інтенціональності». Відмінювання «я», як «мене» в родовому (Гайдеґґер), «мене» у знахідному (Левінас), «мені» у давальному відмінках (Маріон) визначають поняття «поклику», як буття перед обличчям іншого, відданого (adonné). Натомість за визначенням Жана-Луї Кретьєна, поклик (до)-прекрасного, Божий поклик, поклик до відповідальності, поклик тіла впроваджують категорію «відповіді», як своєрідного дару на голос поклику. Привілей відповіді відповідати на поклик (appel), розглядаються як пригадка (rappel) першого поклику оновлювати людську здатність слухати та відповідати на поклик «прекрасного». Краса, прекрасне, стають першим наміром зустрічі суб’єкта зі світом, який не тільки існує у ньому, але також і надає речам імена. Інтерпретуючи платонівський діалог «Кратил» (416 Б-Д) Жан-Луї Кретьєн простежує значення грецького слова «краси» (ta kala), яка кличе (to kaloun). Поклик закликає до краси, як виклик на відкритість та закритість перед «пре-красним», тому що поклик (kalein) віднаходить свою конотацію в (kalon). Почута краса, як прекрасне поклику, зранює імперативним надміром відповідаючого відповіддю на поклик, адже «від цієї рани народжується радість пісні» творіння. Кретьєн пише : «поява прекрасного не займає місця (place), вона (краса) породжує місце (lieu). Прекрасне не твориться в наперед визначеному просторі, як передумові умови своєї можливості, як начебто прекрасне увійшло б на сцену, в декорі, під попередньо встановленим освітленням (…). Прекрасне дає початок, змушує людину піднятися під радісний і несамовитий вигук. Відкрите «ось-тут» прекрасного не з’являється на жодному кадастрі, уподібнюючись блискавкам, які не з’являються». У намаганні зрозуміти нескінченність поклику та кінцевість відповіді, Жан-Луї Кретьєн резюмує миттєвість цього відношення описом неуособленого діалогу Поля Клоделя з музою Ерато: «Ерато, ти споглядаєш на мене, і я відчитую у твоїх очах рішення! Я читаю відповідь, читаю питання у твоїх очах. Відповідь і питання у твоїх очах!» Ключові слова: поклик, відповідь, краса, творіння, вибір, голос.