ВПЛИВ РІАНОДИНУ НА АТФ-АЗНУ АКТИВНІСТЬ МЕМБРАН ГЕПАТОЦИТІВ ЩУРІВ ПІСЛЯ ПЕРФУЗУВАННЯ ПЕЧІНКИ ІНСУЛІНВМІСНИМ РОЗЧИНОМ

Анотація

Досліджували вплив ріанодину на АТФ-азну активність мембран гепатоцитів щурів та його дію після перфузування печінки інсулінвмісним розчином. Встановлено, що у контролі ріанодин збільшує загальну АТФ-азну активність на (58,34±4,40)% (Р<0,001, n=5) за рахунок збільшення питомих активностей Na⁺, K⁺-АТФ-ази на (67,35±12,78)% (Р≤0,001, n=5) і базальної Mg²⁺-АТФ-ази на (55,25±5,45)% (Р<0,001, n=5) та не впливає на питому Са²⁺-АТФ-азну активність мембран гепатоцитів щурів. Після перфузії печінки інсулінвмісним розчином також спостерігали зростання загальної АТФ-азної активності мембран гепатоцитів на (53,29±7,90)% (Р=0,05, n=7) за рахунок зростання питомих активностей Na⁺, К⁺-АТФази на (77,92±10,25)%, (Р=0,05, n=7) та загальної Са²⁺-АТФази на (54,74±12,52)%, (Р=0,05, n=6), при цьому не змінювалася питома активність базальної Mg²⁺-АТФ-ази. Вплив ріанодину на мембранні везикули гепатоцитів, отримані з перфузованої інсулінвмісним розчином печінки, не супроводжувався змінами АТФ-азної активності. Отже, перфузія печінки інсуліном повністю перешкоджає впливові ріанодину на АТФ-азну активність мембран, а ріанодин, у свою чергу, запобігає вираженому збільшенню загальної АТФ-азної активності мембран гепатоцитів щурів, яке спостерігається за дії інсуліну. Ми припускаємо, що ефекти ріанодину й інсуліну реалізуються через одні й ті ж самі транспортувальні системи, які локалізовані на тих самих депо, і розглядаємо можливу роль ендосомного апарату гепатоцитів у реалізації впливу цих речовин.