Незручна спадщина та місця сили – ДНК інституції. Досвід Львівського академічного театру ляльок

Анотація

У статті розкрито сім світоглядних установок (умовно названі “привидами комунізму”), закладених із заснуванням Львівського академічного театру ляльок у 1945 році, які гальмують реформи сьогодні. На противагу їм запропоновано сім стратегій та концепцій (“місця сили”), які, незважаючи ні на що, є опорними стовпами і варті бути традицією тепер. Проаналізовано репертуарні та управлінські моделі, сформовані в умовах тоталітарної системи, зокрема феномен “актора-виконавця”, культивування страху і нормалізацію інституційного насильства. Окрему
увагу приділено аналізу ознак пропаганди та деконструкції  драматургічних текстів, на прикладі Євгена Шварца, як носіїв тоталітарних патернів. Окреслено сучасні трансформаційні процеси театру після 2017 року та запропоновано ціннісні “антидоти” радянському ДНК інституції: гідність, свободу творчости, солідарність і культуру діялогу.