Від величного покоління до зумерів: проблема генерації у збірці оповідань Катерини Бабкіної «Мій дід танцював краще за всіх»

Анотація

Стаття присвячена аналізу представлення поколінь у збірці оповідань Катерини Бабкіної «Мій дід танцював краще за всіх». Мета та наукова новизна статті – зактуалізувати дефініції генерацій у соціокультурній царині, з’ясувати типологічні ознаки покоління: ставлення її представників до минулого й надбань попередників, поколіннєве пережиття, здатність продукувати зміни, спільні умови (стиль) життя, об’єднаність певними цінностями. Через проєкцію шкали Строса – Гау авторка статті увиразнила художню репрезентацію величного покоління, мовчазного, бебі-бумерів, генерацій Х, Y та Z у творах К. Бабкіної, окреслила специфіку кожної генерації в українському посттоталітарному дискурсі із застосуванням підходів постколоніальної оптики, закцентувала на поколіннєвій трансляції травматичного досвіду й закоріненості генерацій у своєму пережитті. Авторка студії прийшла до висновку, що кожне покоління по-своєму трактує й аналізує ситуації минулого, адже від них почасти залежне їхнє теперішнє. Отож кожне покоління у збірці К. Бабкіної загалом відповідає структурі В. Строса й Н. Гау, хоча цілком логічно накладаються й суперечності, адже на поколіннєвий розвиток мала вплив тоталітарна дійсність: українські бебі-бумери є не поколінням упевнености, як у американській теорії, а втіленням типової дитини радянського часу, якій важлива причетність до історії й спільної справи; роль генерації справжнього волевиявлення та свободи самовираження відведено поколінням Y та Z. Авторка робить акцент на тріаді «дідусі – батьки – онуки», у якій більш пов’язаним є покоління бабусь і дідусів та онуків, а не батьків. У статті використано інструментарій антропологічного методу, постколоніальної теорії та філософії пам’яті.