«Москва проклята» у ранніх візіях Євгена Маланюка

Анотація

У статті вперше проаналізовані антиросійські мотиви у найбільш ранніх поетичних творах Є. Маланюка, які були опубліковані в 1916–1921 рр. і дотепер фактично невідомі українському читачеві. Мета дослідження – довести, що Є. Маланюк насправді став національно зрілою, свідомою, патріотичною особистістю ще будучи в статусі військового, коли був учасником Першої світової війни та боїв проти російських більшовиків і їхніх українських прислужників, а не після поразки українців у національно-визвольних змаганнях 1917–1921 рр. Наукова новизна статті полягає, зокрема, у тому, що дослідник аргументовано ілюструє ґенезу зацікавлення Є. Маланюка «військовою романтикою». «Перший етап» формування «справжньої національної свідомости» в поета відбулися ще в дитячому віці, зокрема, під впливом міліарного виховання його діда по батьковій лінії, а також після прочитання Гоголевого «Тараса Бульби», що став важливим чинником, здатним оживлювати психологічні глибини «паралізованої, але не знищеної пам’яти історичної» українців. Це й підтверджують лейтмотиви його поетичних текстів – поеми «Голоси землі», а також ранніх віршів «Казка» й «Гей, на коні!..». В останньому творі у дусі мілітарного романтизму звучить потужний заклик до майбутнього бою з московськими окупантами та до їх цілковитого знищення. У висновку автор відзначив, що ідейне та тематичне спрямування ранніх мілітарних текстів, а також окремі концептомісткі твердження раннього Є. Маланюка, зокрема й самозізнання про пробудження його національної свідомості в дитячі роки, спростовують досі панівний в українському літературознавстві міф, буцімто він став українським поетом лише після «потрясіння поразкою УНР». У статті використані прийоми проблемно-ідеологічного, культурно-історичного, стильового й герменевтичного методів аналізу.