ІВАН ФРАНКО І ДЕЯКІ ПИТАННЯ РИТОРИКИ (ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА)

Анотація

На основі сучасних підходів проаналізовано погляди Івана Франка на класичне трактування риторики Аристотелем, яке ґрунтувалося на переконуванні реципієнта. На прикладі літературознавчих праць українського мислителя досліджено риторичні засоби, що їх культивував І. Франко у літературно-критичних працях. Окремо розглянуто риторичні прийоми, що їх використовував І. Франко у прилюдних літературних і суспільних виступах. Франкові ідеї ґрунтувалися на методичних засадах ораторської майстерності: від форми до змісту, від зацікавленості – до осмисленості. Письменник дотримувався так званого концептуального закону, який є базовим законом риторики і передбачає віднайдення задуму, пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета обговорення. Вчений застерігав, що риторичні прийоми, які використовує письменник, повинні приносити не тільки естетичне задоволення, але й виховувати у реципієнта високі гуманістичні почуття (стаття «Леся Українка» 1898 року). Риторичні прийоми, що їх автор використовує у літературознавчих працях, переконують реципієнта логікою аргументів, а з іншого боку, за допомогою метафоричних прийомів пробуджують у читача емоційні переживання, які сприяють засвоєнню думки автора. Риторичні прийоми І. Франка, які реалізувалися і в писаному, і в усному мовленні, заклали міцний фундамент науки риторики в Україні. Ключові слова: аристотелівська риторика, риторичні прийоми літературознавчих праць, риторика усного мовлення.