ТОПІКА «ЕМІГРАЦІЙНОГО» ТЕКСТУ ІВАНА ФРАНКА

Анотація

З’ясовано особливості функціонування топосів у творах Івана Франка постриторичної епохи. Проаналізовано топіку Франкового «еміграційного» тексту на матеріалі поетичного циклу «До Бразилії» зі збірки «Мій Ізмарагд», а також новел «Батьківщина» і «Сойчине крило». Для власного «еміграційного» тексту письменник розробив особливу топіку – систему стійких повторюваних образів. Центральними у Франкових творах про еміграцію вважаємо топоси батьківщини, чужини, дороги, агента й емігранта. З ними в’яжуться мотиви обіцянки, шахрайства, сліз, страждання, бруду, неосвіченості, наївності, смерті, що теж наближаються до топосу. Багато з цих образів співзвучні з традиційними топосами, за якими простежуємо загальнокультурний контекст, який визначає вектори декодування смислу художніх текстів. До цієї образної царини належить топіка, що транслює пам’ять літератури: образи раю та пекла, дороги, «світу навиворіт», гри та ін. Скажімо, опис трагічної долі емігрантів ґрунтується на системі топосів, які, крім відображення реалій, задають паралельний містичний пласт оповіді, у творенні якого провідну роль відведено біблійному інтертексту з антитезою раю/пекла. Ця біблійна антитеза спрямовує процес декодування авторської інтенції. Зроблено висновок, що спільні топоси – як загальнокультурні, так і власне авторські – сприяють об’єднанню творів на еміграційну тематику у надтекст і водночас засвідчують їх входження в цілісний простір світової літератури. Ключові слова: пам’ять літератури, риторика, топіка, авторська інтенція, «еміграційний» текст Івана Франка, біблійний інтертекст.