АЛЕГОРІЯ ЯК КЛЮЧ ДО СТИЛЮ ІВАНА ФРАНКА

Анотація

Розлянуто проблему стильової ідентифікації творчості Івана Франка. Заперечено інтерпретацію еволюції І. Франка як рух до модернізму. Думка, що І. Франко декларативний реаліст, але яскравий декадент, символіст, імпресіоніст, експресіоніст і навіть сюрреаліст, стверджена в дослідженнях М. Гнатюка, Р. Голода, Т. Гундорової, Б. Тихолоза, М. Ткачука, С. Хороба та інших дослідників. Така фрагментизація творчості нівелює її цілісність і ставить під сумнів численні досягнення, які І. Франко усвідомлював як надбання реалістичного мистецтва. Очевидна домінанта стилю І. Франка, а саме алегорія, тим часом випадає з поля зору науковців. Порушено питання хибного прочитання текстів І. Франка через нівелювання ролі алегорії. Доведено тезу, що наскрізний алегоризм І. Франка суголосний його просвітництву, місіонерству, служінню соціуму, що своєю чергою, послідовно вписує його в естетику реалізму. Загалом проблема розрізнення двох протилежних і навіть контроверсійних образів, символу і алегорії, криється в тому, що одні і ті ж конкретні поняття стають то символами, то алегоріями. Але в першому випадку процес рухається від конкретного до абстрактного, в іншому навпаки – від ідеї, умоглядної абстракції, до втілення, наочності, ілюстративності. І це саме те, чого хотів І. Франко від поетичного слова: запалити спільноту ідеями, вогненним словом повести за собою на гранітну стіну… Алегоризм в І. Франка часто обертається відвертою дидактикою, зрештою органічною для письменника. Алегорія забезпечила Франкові дуже широку, розгалужену жанрову систему, зумовила його жанрове новаторство, а головне – І. Франко зміг відкрити і використати не лише дидактичний, а й виражальний потенціал алегорій, художньою переконливістю багатьох творів він завдячує саме алегорії. Ключові слова: І. Франко, алегорія, стиль, модернізм, реалізм.