ПРО КОЛЕКТИВНІ ЛИСТИ І ГРИГОРІЯ ГРАБОВИЧА

Анотація

Толерантніших аргументів на втихомирення пристрастей щодо присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка Г. Грабовичеві ніж ті, що висловив Іван Дзюба у полемічній статті «Мова мітингу – не мова науки і культури» («День» (№ 14–15, 29–30 січня, 2016), не треба. Іван Михайлович зараз, як близько десятка літ тому у статті «Григорій Грабович: PROiKONTRA (ЛУ. – 2008. – 42 (5230)), наголошує на об’єктивних заслугах, які здобув Г. Грабович як літературознавець, себто акцентує на його «дослідницькому потенціалі, витонченому методологічному інструментарію та енергійній стилістиці й широкому компаративістському мисленні».