СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ УКРАЇНСЬКИХ МІГРАНТІВ: ДО ПРОБЛЕМИ МІГРАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація

У статті досліджується феномен соціокультурного капіталу українських мігрантів у контексті сучасних викликів, пов’язаних із вимушеною міграцією через російсько-українську війну. Автори аналізують, як соціокультурний капітал — результат взаємодії соціальних і культурних ресурсів — стає ключовим чинником адаптації, інтеграції та збереження ідентичності українців у нових соціокультурних умовах. Розглядаючи соціокультурний капітал як динамічну категорію, автори підкреслюють його багатовимірність. Він охоплює знання, навички, культурні цінності, мережі зв’язків і рівень довіри, які допомагають мігрантам долати бар’єри в новому середовищі. У статті наголошується, що в умовах війни цей капітал не лише сприяє адаптації до нових реалій, але й відіграє важливу роль у формуванні життєстійкості як окремих індивідів, так і суспільства загалом. Війна суттєво трансформує характер соціального капіталу. Вона руйнує звичні соціальні мережі через переселення та втрату контактів, але водночас стимулює появу нових форм солідарності та взаємодії. Волонтерські ініціативи, громадські організації та етнічне підприємництво стають важливими платформами для мобілізації ресурсів і підтримки мігрантів. У цьому контексті автори звертають увагу на роль приймаючих суспільств, які можуть або сприяти інтеграції через довіру й підтримку, або створювати додаткові виклики через упередження чи недостатню інституційну підтримку Теоретичною основою дослідження є концепції соціального капіталу, розроблені такими мислителями, як Роберт Патнем, П’єр Бурдьє та Френсіс Фукуяма. Соціальний капітал розглядається як ресурс довіри й співпраці, який забезпечує стійкість спільнот у кризових ситуаціях. У статті також вводиться поняття соціокультурного капіталу, яке акцентує на важливості культурних аспектів у процесах адаптації та інтеграції. Емпіричні дані свідчать про те, що війна активізувала мобілізаційний потенціал соціального капіталу українців. Зростання рівня довіри між людьми, посилення громадянської самоорганізації та розвиток волонтерського руху стали ключовими чинниками підтримки українського суспільства в умовах кризи. Особливо важливою є здатність мігрантів зберігати культурну ідентичність через участь у громадських організаціях і створення етнічних бізнесів. Автори доходять висновку, що соціокультурний капітал є не лише інструментом виживання в умовах війни та вимушеної міграції, але й джерелом сили для побудови нового життя. Він сприяє інтеграції в приймаючі суспільства, зменшує травматичні наслідки війни та зміцнює соціальну стійкість як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Стаття є важливим внеском у розуміння ролі соціального капіталу в умовах глобальних криз і відкриває перспективи для подальших досліджень у цій сфері. Ключові слова: міграція, мігранти, війна, міграційні виклики, соціальний капітал, соціокультурний капітал, життєстійкість.