ЗОЛОТА ПРОПОРЦІЯ (DIVINA PROPORTIONE) І ТЕАТР

Анотація

Досліджено феномен золотої пропорції як одного з найпоширеніших принципів гармонійної організації світу, що простежується у природі, культурі, мистецтві та людській творчості. Вихідним підґрунтям дослідження розгорнуто історично наявне уявлення про єдність макро- і мікрокосму, характерне для провідних релігійних, філософських і наукових традицій людства. Вивчено історію становлення концепції золотої пропорції від античності до сучасності, розглянуто її математичну природу, взаємозв’язок із рядом Фібоначчі та численні приклади проявів у живій природі, архітектурі, образотворчому мистецтві, музиці та інших сферах людської діяльності. Окрему увагу приділено українським дослідженням, присвяченим проблематиці золотого перетину.

Метою роботи є перевірка гіпотези про наявність закономірностей золотої пропорції у структурі театрального твору та сценічної дії. На матеріалі визначних вистав сучасного світового й українського театру проведено аналіз співвідношення між хронометражем сценічного дійства та ключовими вузлами розвитку фабули в аспекті відповідності принципу – divina proportione. Предметом дослідження стали видатні постановки Ромео Кастелуччі “Purgatorio”, Томаса Остермайєра “Річард ІІІ” за В. Шекспіром та вистава “Тев’є-Тевель” Сергія Данченка за твором Шолом-Алейхема.

Наукова новизна розвідок полягає у виявленні та осмисленні композиційних закономірностей, наближених до принципу золотої пропорції, наявних у структурі сучасних театральних постановок. Уперше на конкретному сценічному матеріалі запропоновано методику співвіднесення хронометражу вистави з ключовими фабульно-смисловими вузлами драматичної дії, що дало змогу висунути гіпотезу про існування універсальних архітектонічних принципів організації сценічного твору, здатних впливати на його художню цілісність і сугестивну дієвість.

З’ясовано, що найважливіші сюжетні та смислові переломи зазначених вистав тяжіють до основних і похідних часових позицій золотого поділу. Особливо виразно це простежується у моментах драматичних зламів, кульмінацій, моральних виборів і трансформації персонажів. Виявлені закономірності дають підстави припустити існування універсальних принципів композиційної організації, втілюваних під час вибудови окремого сценічного твору, які можуть реалізовуватися як свідомо, так і інтуїтивно в процесі художньої творчості.

Зроблено висновок, що гармонійні пропорції, відомі як divina proportione, можуть бути важливим чинником архітектонічної цілісності драматичного твору та одним із механізмів його емоційно-психологічного впливу на глядача. Результати дослідження відкривають перспективи подальшого вивчення взаємозв’язку між математичними закономірностями, художньою композицією та процесами естетичного сприйняття, а також практичного застосування набутих розумінь у вишколі майбутніх постановників та їх прийдешній творчій діяльності.