КЛАСИЧНИЙ СЮЖЕТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЕМІФОЛОГІЗАЦІЇ ТА ЗАСІБ РЕМІФОЛОГІЗАЦІЇ: “ОРФЕЙ” ЖАНА КОКТО (1925)

Анотація

Метою статті є аналіз п’єси Ж. Кокто “Орфей” (1925) у контексті її подвійної міфопоетичної структури – як засобу деміфологізації класичного античного сюжету та реміфологізації образу митця у модерністському культурному середовищі 20-х років минулого століття. У добу модернізму та історичного авангарду загальновідомі сюжети набули нової функції – стали водночас засобами критики традиційних форм мислення та інструментами побудови нових, індивідуальних смислів, а відтак – матеріалами для широкого художнього експерименту. Саме ця подвійність – одночасне руйнування міфу та його відновлення у суб’єктивній формі – певною мірою визначила складну ідейно-естетичну логіку модерної творчості. У цьому контексті проблема деміфологізації (зняття сакрального авторитету міфу) та реміфологізації (формування “авторського” міфу) набуває важливого значення для результативного аналізу художнього мислення ХХ ст. Жан Кокто найпослідовніше втілював цю подвійність у творчості, поєднуючи авангардистські пошуки з міфопоетичним мисленням – віддаляючись від традиційного сакрального змісту міфу та створюючи нову поетичну міфологію з використанням його елементів. Методологію дослідження становить комплексне поєднання інтертекстуального аналізу, герменевтичного прочитання та міфопоетичного методу, що дає змогу виявити подвійність функціонування класичного сюжету в межах модерністського мислення. Наукова новизна полягає у визначенні трагікомедії “Орфей” Ж. Кокто як художньої моделі переходу від традиційного до модерного міфу, що репрезентує специфічний механізм авангардного переосмислення класичного сюжету в естетико-антропологічній і міфокритичній перспективах. Висновки. У добу “історичного” авангарду головним завданням деміфологізації були раціоналізація й переосмислення сакрального, а подекуди і його спростування, перетворення на іронічну гру. В українській традиції цей процес набуває особливого значення, бо поєднання естетичної рефлексії та культурної самоідентифікації допомагає вийти за межі готових національних або ідеологічних міфів, в останньому випадку формуючи більш людяні способи говорити про світ. Творчість Ж. Кокто по-особливому вплинула на загальноєвропейський підхід до питання мистецтва: своїми різноплановими роботами митець довів, що воно може бути не лише відображенням реальності, а й самостійним світом із власними законами, де важливу роль відіграють символи, архетипи та міфи. Авторський міф французького авангардиста став частиною європейської культурної свідомості, а його бачення ролі митця надихнуло наступні покоління творчих особистостей.