ЕВОЛЮЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СЦЕНИ ТЕРНОПІЛЛЯ – ВІД АНТРЕПРИЗНИХ МОДЕЛЕЙ ДО ФОРМУВАННЯ СТАЦІОНАРНОГО ТЕАТРУ (1915–1939)

Анотація

Проведено комплексний аналіз еволюції професійної театральної сцени Тернопілля упродовж 1915–1939 рр., тобто від появи першого стаціонарного українського колективу “Тернопільські театральні вечори” до інституційного оформлення державного обласного театру наприкінці 1939 р. Головною темою дослідження є зміна організаційних моделей театральної справи в регіоні та її зв’язок із процесами професіоналізації сценічного мистецтва. Проблема, яку розв’язано в цій статті, полягає у переважанні в наявній історіографії персоналістичного підходу,  за якого театральний процес Тернопілля описують через окремі яскраві епізоди, натомість інституційна динаміка, а саме зміна форм фінансування, правового статусу, кадрового відтворення та репертуарного планування, залишається поза увагою. Узагальнені результати дослідження засвідчують, що стаціонарний театр 1939 р. не був наслідком лише адміністративного рішення, а став завершенням тривалого періоду накопичення ресурсів тяглості. Доведено, що досвід “Тернопільських театральних вечорів” став для регіону нормативним взірцем, який визначив вимоги до режисури, сценографії та акторської техніки, проте за економічними й правовими параметрами цей колектив залишався в межах антрепризної логіки.

Запропоновано розрізнення функціональної та інституційної стаціонарності, що усуває термінологічну неоднозначність попередніх описів. Показано, що міжвоєнне десятиліття, попри цензурні обмеження та фінансову нестійкість, забезпечило неперервність театрального процесу і виконало функцію професійної школи, а Тернопіль відігравав у ньому роль вузлової станції гастрольної мережі. Охарактеризовано роль аматорського руху товариства “Просвіта” та театральної періодики як каналів поширення фахових норм. Обґрунтовано трифазову типологічну модель еволюції регіональної сцени, придатну для зіставлення інших локальних театральних середовищ Східної Галичини та Волині.

Мета статті – виявлення внутрішньої логіки еволюції професійної театральної сцени Тернопілля упродовж 1915–1939 рр. та обґрунтування закономірного характеру переходу від антрепризних і мандрівних моделей до стаціонарної форми театрального організму.

Методологія. Застосовано історико-типологічний, системний та компаративний методи у поєднанні з інституційним підходом, що дає змогу розглядати театр як сукупність правових, економічних і мистецьких відносин та зіставляти різномасштабні колективи за спільним набором критеріїв.