ВІН БУВ ПЕРШИМ. ВАСИЛЬ СЛІПАК ТА ДЕЯКІ ТЕНДЕНЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ ЗЛАМУ ХХ–ХХІ СТ.

Анотація

Крізь призму концепції “інтонаційного образу світу” досліджено камерну творчість видатного українського композитора Олександра Козаренка 90-х років минулого століття. Поворотним пунктом у науковій рефлексії автора, що спирається на матеріали автоетнографічного характеру, постає жанрово-інтонаційний, композиційний та драматургічний аналіз камерної кантати О. Козаренка “П’єро мертвопетлює” (1993–1994) на вірші Михайля Семенка. Цей твір визначено як магістральний для розуміння еволюції композитора. Виокремлено основні параметри композиторського стилю камерної музики О. Козаренка 90-х років: композиційний мініатюризм і мозаїчність форми, скорботно-рефлективне емоційне забарвлення, а також діалектичне поєднання очуднених авторською інтерпретацією класико-романтичних лексем із модерновими техніками (алеаторика, мінімалізм). Доведено, що філігранна робота з різностильовими моделями та ефект іронічного відсторонення дають підстави визначити естетику композитора як постмодерністський романтизм. Особливу увагу приділено фігурі контртенора Василя Сліпака, чий вокальний і акторський феномен забезпечив тріумф прем’єри “П’єро мертвопетлює”. Доведення цієї тези керується матеріалами тогочасної преси (музично-критичні відгуки представників різних поколінь українських музикознавців). На основі аналізу історичного контексту 90-х років минулого століття обґрунтовано дві визначальні тенденції в українській музичній культурі, стимульовані виконавством В. Сліпака. Перша полягає в індивідуалізації неординарних камерних складів як “простору свободи”, що надавав можливості молодим митцям 90-х для творчих експериментів (типологічно ця тенденція пов’язана з діяльністю та пошуками представників школи “Київського авангарду”). Друга маркує зародження в Україні засад історично поінформованого виконавства барокової музики, де В. Сліпак був першопрохідцем.

Світлій пам’яті Олександра Козаренка