ПОВЕРТАЮЧИ З НЕБУТТЯ: ПРИЗАБУТИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРОЗНАВСТВА

Анотація

Статтю присвячено дослідженню творчої та наукової спадщини видатного українського театрознавця, музейника та критика Аркадія Драка (1925–2002). Актуальність пропонованої розвідки зумовлена необхідністю подолання “білих плям” в історії національного мистецтвознавства та повернення в науковий обіг імен фундаторів української театрознавчої школи останньої чверті ХХ ст. Постать А. Драка розглядається як одна з найбільш масштабних та впливових фігур у контексті формування теоретичного підґрунтя сценографії та театральної критики в Україні.

Висвітлено основні етапи професійної діяльності А. Драка, зокрема його багаторічну роботу в Музеї театрального, музичного і кіномистецтва України. Автор підкреслює, що саме під науковим керівництвом А. Драка було створено унікальну концепцію першої стаціонарної виставки “Український драматичний театр”, яка отримала світове визнання. Особливу увагу приділено аналізу теоретичних праць науковця, присвячених сценографії. Встановлено, що глибокий інтерес А. Драка до цього виду мистецтва мав генетичне коріння, пов’язане з діяльністю його батька – відомого художника Матвія Драка.

Центральну частину статті займає детальний мистецтвознавчий аналіз двох знакових публікацій А. Драка. Перша з них – стаття “Неповторний світ художника сцени”, присвячена творчості Анатоля Петрицького. Автор доводить, що А. Драку вдалося знайти унікальний методологічний підхід до розкриття творчої еволюції Петрицького: від “полемічного запалу” молодих років до філософської зрілості майстра. Проаналізовано, як критик інтерпретує синтез конструктивізму та народного мистецтва в роботах художника, акцентуючи на його неперевершеному колоризмі та здатності перетворювати сценічний простір на «театральну палітру».

Другий об’єкт аналізу – рецензія А. Драка на виставу “Санаторійна зона” за М. Хвильовим (реж. С. Данченко). У цьому контексті А. Драк постає як сміливий критик-візіонер, який ще до офіційного проголошення Незалежності України зумів дати глибоку громадянську оцінку тоталітарній системі. Автор статті акцентує на здатності А. Драка бачити за конкретними сценічними образами глобальні апокаліптичні субстанції та пророчі передбачення щодо майбутнього нації.

Наукова новизна роботи полягає у систематизації раніше не вивчених аспектів критичної спадщини А. Драка та підкресленні його ролі як інтелектуального мосту між традицією та модерними пошуками в українському театрі. У висновках наголошується на важливості подальшого вивчення архівних фондів для повноцінного відродження постаті дослідника в сучасному культурному просторі.