СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ ФУНКЦІЇ ГАЛИЦЬКОЇ СПІВОГРИ КОМПОЗИТОРІВ-СВЯЩЕННИКІВ

Анотація

З позицій поняття “театральної дидактики” розглянуто сутність соціокультурних функцій і українського галицько-буковинського театру загалом і, в його контексті, жанру співогри. Виокремлено чотири основні функції цього жанру – національно ідентифікуючу, просвітницьку, інтегративну професіоналізуючу, які співогри композиторів-священників виконували у період формування національної ідентичності та утворення власних суспільних структур у Галичині та Буковині. Автори співогри – Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Віктор Матюк, Ісидор Воробкевич, Порфирій Бажанський – були носіями національно-етнічного начала, а сам жанр став потужним засобом утвердження національної ідентичності. Піклуючись про репертуар рідною мовою, митці добирали музичне оформлення вистав, що охоплювали обрядові і звичаєві сцени, звертаючись до пісенного і танцювального фольклору. Інтегративна функція галицько-буковинської співогри здійснювалась завдяки адаптації зарубіжних зразків аналогічних жанрів до української сцени. Завдяки просвітницькій функції співогри тривали дидактичні наративи двох попередніх, формуючи систему етичних, культурних і громадянських орієнтирів. Визначено кілька провідних просвітницьких завдань, які диференціюються відповідно до образно-тематичного спектра співогри. Професіоналізуюча функція полягала в тому, що композитори-священники у співограх підготували підґрунтя для формування наступної високопрофесійної генерації українських музикантів.