ОПЕРЕТИ ЯРОСЛАВА БАРНИЧА НА СЦЕНІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ ІМЕНІ ІВАНА ТОБІЛЕВИЧА: ДО ІСТОРІЇ ПОСТАНОВОК

Анотація

Розглянуто складний шлях становлення нової оперети на українській сцені Галичини 1930-х років. Акцентовано на вимогах глядачів, які очікували від нового музично-драматичного репертуару виконання одразу двох функцій: творення модерної національної культури, з конструктивними, виховними, історично-героїчними наративами, й водночас забезпечення популярної, розважальної, проте національно маркованої міської культури. На прикладі оперет українського композитора і музиканта Ярослава Барнича, які побачили світло рампи завдяки співпраці з режисером Миколою Бенцалем в Українському народному театрі імені Івана Тобілевича, показано основні здобутки міжвоєнної західноукраїнської культури. Мета статті – проаналізувати особливості становлення української нової оперети в Галичині, тематичний діапазон, специфіку рецепції тогочасними глядачами. Формулювання завдання дослідження. На основі публікацій у пресі 30–40-х років ХХ ст., спогадів сучасників та досліджень на цю тему – реконструювати сюжети та ідеї, які були трансльовані для широких кіл глядачів завдяки цим оперетам. Приділено увагу усталенню точних історичних даних щодо хронології появи на сцені, подальшої трансформації самих оперет, побутування кількох паралельних варіантів творів, а також їхньої подальшої сценічної долі (від початків до наших днів). Методологія дослідження ґрунтується на використанні методів об’єктивності та історизму, аналізу та синтезу, порівняльного методу опрацювання театрально-критичних публікацій, узагальнення – під час формулювання підсумків та критичних оцінок. Наукова новизна роботи полягає в уперше виконаному комплексному аналізі власне історії постановок оперет Я. Барнича, зокрема передумов та особливостей їхнього першовтілення на українській сцені. Узагальнені результати: модерні українські оперети поряд з історично-героїчними драматичними виставами на сцені Українського народного театру ім. І. Тобілевича стали знаковим явищем в історії міжвоєнного театру Галичини, засвідчили високий рівень мистецької культури українців цього краю, співзвучний із європейськими тенденціями.