ПАРАДОКС “МУДРОЇ ГЛУПОТИ” ЯК ВИХІДНИЙ САТИРИЧНИЙ ПРИЙОМ АНГЛІЙСЬКОЇ ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОЇ “ЛІТЕРАТУРИ ДУРНІВ”

Анотація

Розглянуто чотири зразки англійської сатиричної літератури XIIІ–XVI ст. з мотивами “дзеркала дурнів” (“Дзеркало дурнів” Ніґела Вірекера), “корабля дурнів” (“Двірське Кормило” Дожона Скелтона), “ордену дурнів” (“Орден дурнів” Джона Лідґейта), “заповіту дурня” (“Заповіт мудрого блазня” невідомого автора). Показано, як парадокс “мудрої глупоти”, розроблений у вченнях ранніх Отців Церкви (зокрема Григорія Великого), активно використовували англійські автори для сатиричного зображення суспільства, де антропологічним фокусом суперечності між ідеальним і реальним нерідко є імпліцитна безлика фігура “мудрого блазня”, винесена за межі аксіологічних координат.
Ключові слова: сатира, глупота, “література дурнів”, блазень, божественна му-
дрість, соціальна критика.