ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ: МЕТОДОЛОГІЯ І СТРУКТУРА

V. Brusak

Анотація


Викладено принципи і методику організації комплексних географічних досліджень у заповідниках і національних парках. Розглянуто структуру (головні напрями і види) фізикогеографічних досліджень та головні методи і прийоми їхньої реалізації. Головний напрям географічних досліджень – картографічна інвентаризація у вигляді серії великомасштабних (1:10 000–1:25 000) загальнонаукових геокомпонентних і ландшафтних карт. Результати інвентаризації є базою для організації моніторингу геосистем заповідних територій, створення спеціалізованих географічних інформаційних систем та розробки еколого-географічних моделей оптимізації функціонально-територіальної структури заповідників і національних парків.


Ключові слова


фізико-географічні дослідження; заповідники; національні парки; методи; методологія.

Повний текст:

PDF

Посилання


Андрієнко Т.Л., Плюта Е.И., Прядко Г.Н. Социально-экологическая значимость природнозаповедных территорий Украины. – К.: Наук. думка, 1991. – 154 с.

Брусак В.П., Зiнько Ю.В. Географiчнi дослiдження в заповiдниках // Природничі дослідження на Розточчі: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: Вид-во УкрДЛТУ, 1995. – С. 5–14.

Брусак В.П. Географічні аспекти оптимізації функціонування заповідників (на прикладі природного заповідника “Розточчя” і Карпатського біосферного заповідника): Автореф. дис. … канд. геогр. наук. – Львів, 1997. – 20 с.

Герасимов И.П. Геосистемный мониторинг и его реализация в биосферных заповедниках // Охрана природы, наука и общество. – Минск: Внешторгиздат, 1987. – Т.2 – С. 138–143.

Голубець М.А., Жижин М.П., Кагало О.О. Актуальнi проблеми функцiонування заповiдникiв // Укр. ботан. журн. – 1989. – № 4. – С. 5–15.

Грин А.М. Геосистема как обьект мониторинга // Геосистемный мониторинг в биосферных заповедниках. – М.: Наука, 1984. – С. 6–14.

Израэль Ю.А. Экология и контроль окружающей природной среды. – Л.: Гидрометеоиздат, 1984. – 560 с.

Исаченко А.Г. Система основных понятий современного ландшафтоведения // География и современность: Сб. ст. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1982. – С. 17–50.

Кревер В.Г. Внутренние антропогенные воздействия на экосистемы заповедников и организация мониторинга // Социально-экономические и экологические аспекты совершенствования деятельности заповедников. Сб. науч. тр. ЦНИЛ Главохоты РСФСР. – М., 1985. – С. 62–69.

Магмагон Дж. А. Экологические принципы определения оптимальных размеров биосферных заповедников // Биосферные заповедники. – Л.: Гидрометеоиздат, 1977. – С. 207–214.

Милкина Л.И. Географические основы заповедного дела // Изв. Всесоюз. геогр. об-ва. – 1975. – № 6. – С. 485–494.

Милкина Л.И. Принципы зонирования и категоризации фитоценозов как основа природоохранного устройства заповедных территорий // Научное наследие В.В. Алехина и развитие его идей в заповедном деле: Тез. докл. науч.-практ. конф. – Курск, 1982. – С. 27–30.

Реймерс Н.Ф., Штильмарк Ф.Р. Особо охраняемые природные територии – М.: Мысль, 1978. – 295 с.

Стойко С.М. Научные основы организации заповедных территорий живой и неживой природы и их функциональная классификация в СССР // Сер. биол. наук. – 1972. – № 5. – Вып. I. – С. 3–11.

Стойко С.М. Бiогеоценологiчнi основи заповiдної справи, охорони фiтогенофонду i фiтоценофонду // Флора i рослиннiсть Карпатського заповiдника. – К.: Наук. думка, 1982. – С. 5–28.

Ткачик В. Заповідна прописка // Зелені Карпати. – 1996. – № 1–2. – С. 26–29.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю., Устименко П.М. Система природно-заповiдних територiй України // Укр. ботан. журн. – 1994. – № 1. – С. 5–10.




DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vgg.2006.33.2661

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ISSN: 2078-6441 (Print)

          2415-7201 (Online)

Усі статті поширюються на умовах ліцензії Creative Commons “Із зазначенням авторства – 4.0 міжнародна” (CC BY 4.0)