Вісник Львівського університету. Серія географічна

Проаналізовано особливості функціонування організаторів релігійно-паломницького туризму. Висвітлено особливості язичництва в Україні як потенціалу для розвитку релігійного туризму.

Штучний термін “язичник” позначає вірного своєї автентичної релігії, відмінної від аврааміч­них релігій: іудаїзму, християнства, ісламу. У світі налічується 400–500 млн язичників. Їх поділя­ють на такі групи: 1) первісні, чи автохтонні, культи – поширені переважно серед корінних народів Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії йвирізняються глибокими історичними коріннями, зберегли цілісність політеїстичного релігійного світогляду свого етносу; 2) представники “побу­тового” язичництва, що в більше чи менше поєднують окремі елементи давніх вірувань (воро­жіння, магію, культ предків, культ природи та ін.) з певною авраамічною релігією; 3) групи при­хильників здорового способу життя в гармонії з природою, для язичницьких віруваньхарактерний значний синкретизм з природоохоронними вченнями; 4) конфесії, що поєднують автохтонну релі­гію свого народу з його теперішніми політичними цілями. Загалом язичництво є однією з найменш агресивних релігій світу.

Українські язичники(рідновіри, родовіри)налічують близько 150 громад у всіх регіонах України. Найбільша їхня кількістьдіє у Вінницькій, Хмельницькій, Запорізькій, Дніпропетровсь­кій, Полтавській, Львівській областях та у Києві. З понад сотні священнослужителів-язичників немає жодного іноземця, – явище не типове для більшості українських конфесій. Язичництво – корінна релігія українців, що відстоює автентичність нашого суспільства та держави.

За нашими підрахунками, в Україні відомо понад 100 язичницьких святинь: діючих чи давніх, більш чи менш збережених та впорядкованих, більш чи менш атрактивних для туристів й екскур­сантів. Поділля, Подніпров’я, Карпати, Полісся мають найбільшу концентрацію язичницьких святинь – культових об’єктів антропогенно-природного та природного походження: святилищ, капищ, жертовників, требищ, печер, скель, мегалітів (дольменів, кромлехів, менгірів), петрогліфів, курганів, дерев, джерел, ідолів, пантеонів тощо. Проте більшість із цих об’єктів невідомі широ­кому загалу або відомі не як язичницькі святині, а як природні чи історико-культурні об’єкти.

Для поінформованості суспільства потрібно організувати рекламно-інформаційну кампанію з цього питання. Необхідно припинити упереджене, часто вороже ставлення до язичництва представників окремих релігій, винищування язичницьких святинь і впорядкувати їх для турис­тичної доступності. Неодноразове висвітлення етнічно-релігійного та культурно-цивілізаційного значення українських язичницьких святинь підсилюватиме вже відому про них інформацію і до­даватиме до потоку мандрівників релігійних туристів та збільшуватиме кількість паломників.

Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2018: 52; 132–142 • DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vgg.2018.52.10179

Kovalchuk, A.S. (2003). Geography of religion in Ukraine. Lviv: Ivan Franko National University of Lviv, 308 p. (in Ukrainian).

Kovalchuk, A. (2012). Formation of the Conceptual-Terminological Apparatus of Religious Tourism and Pilgrimage. Visnyk of the Lviv University. Series International Relations, 29(2),86–92 (in Ukrainian).

Kovalchuk, A., Kadnychansky, D., Rutynsky, M., Zavadovsky, T., & Man’ko, A. (2013). Religious tourism in Ukraine. Lviv: Ivan Franko National University of Lviv, 420 p. (in Ukrainian).

Kovalchuk, A., Rutynsky, M., Man’ko, A., Zavadovsky, T., Kadnychansky, D. (2016). Geography of Religious Tourism in Ukraine. Lviv: Design-Studio Parrot, 474 p. (in Ukrainian).

My Ukraine. Cognitive online resource. (n.d.). Retrieved from https://myukraine.org.ua/ostriv-hortica/