ТЕАТР. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Анотація

У статті окреслено онтологічну зумовленість та суть театрального дійства. У контексті розвитку та філософського осмислення мистецтва загалом, підкреслено історично простежувану прогностичну та діагностичну функцію театру зокрема. Наголошено на одвічному устремлінні “тіла-свідомості” до всеохопного осягнення буття і катартичного проникнення у сокровенне – у Слово. Охоплено взаємозв’язок між мистецтвом та наукою у осягненні нашого світу. У цьому пізнанні розглянуто феномен “зміненої свідомості”, яка обʼєднує цілісність лицедій–глядач, розглянуто її унікальність у сценічно-глядній взаємодії та умови її досягнення. Зосереджено фокус на антропологічних роздумах провідних театральних мислителів Антонена Арто, Єжи Гротовського, Пітера Брука, Евдженіо Барби та суголосність їх висновків із помислами Платона, Арістотеля, Ф. Гегеля, К. Юнга, Ніцше тощо щодо театру як певного акту “священнодійства”, покликаного зазирати туди, де приховані і чекають на нас найнасущніші істини, у яких Тіло і Слово зливаються у всій повноті. Акцентовано на театральних досвідах Леся Курбаса і його вкладі в осягнення резонуючої та сингулярної енергетики взаємодії ідеї–буття–автора–режисера–актора–глядача та “правильної цільності мислі і почуття” у мистецькій повсякденній практиці. Акцентовано на свідомому та підсвідомому жаданні і досягненні цієї мети у кращих актах сценічного мистецтва минулого та сьогодення.