ЕТНОГРАФІЧНО-ПОБУТОВИЙ РЕПЕРТУАР УКРАЇНСЬКИХ ТЕАТРІВ ГАЛИЧИНИ 20–30-х РОКІВ ХХ ст.ЯК ІНСТРУМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОГО САМОЗБЕРЕЖЕННЯ

Анотація

Досліджено класичний так званий “народний репертуар” українських мандрівних театрів Галичини крізь призму міжвоєнної “війни культур”, яка розгорнулася насамперед між польським та українським середовищами. Проаналізовано традиційні етнографічно-побутові вистави у практиці таких колективів, як українські театри Йосипа Стадника (1924–1939), Івана Когутяка (1920–1939), Панаса Карабіневича (1924–1939), Юрія Кононева (1935–1939), Богдана Сарамаґи (1932–1939), Українського народного театру “Промінь” під керівництвом Миколи Комаровського (1931–1939), Українського театру “Веселка” (1933–1936; 1938–1939), Українського “Просвітянського театру” (1928–1929) та ін. Особливу увагу присвячено режисерській спробі митця-експериментатора В. Блавацького модернізувати побутову драму – на прикладі вистави “Ой, не ходи, Грицю та й на вечорниці” М. Старицького (1934, Український молодий театр “Заграва”). Проаналізовано особливості режисерського трактування, сміливого сценічного оформлення, акторські роботи та рецепцію глядачів, суспільний резонанс, викликаний прем’єрою. А також заторкнуто явище активізації масового аматорського театрального руху в українському середовищі – як захисну реакцію на денаціоналізацію краю.
Ключові слова: етнографічно-побутовий театр, національний етос, колонізація, псевдопобутовий театр, модернізація класичного “народного репертуару”, “умовно-реалістичний театр” В. Блавацького, масовий аматорський театральний рух.